Білий рояль C. BechStein, Berlin, який було суттєво пошкоджено після обстрілів Морвокзалу у 2024 році. Метафора білого роялю — показати нову культуру, яка прийшла на заміну старої синтетичної та виростає з розбитої війною класичної. Рояль сам програє музику реальних військових, а локація спонукає зіграти мелодію на розстроєному інструменті, підігруючи не в лад або створюючи щось нове та спільне.

Мистецька група — Яна Бойцова, Юлія Фролова.​
Кураторки виставки — Яна Бойцова та Юлія Фролова.
Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.
Назва об’єкта, місце розташування — Спільна музика, білий рояль з Морвокзалу, Одеса.
Дата руйнації вересень 2024
Дата сканування немає

Рояль, переданий зі зруйнованого ворожою ракетою готелю «Одеса» (дві ракети 25.09.2023 р.) до Музею як дарунок командувача Олексія Неїжпапи. У 2023 році став основою виставки «Мовчання, що говорить». На думку командування, цей інструмент є символом незламності, стійкості та духовної сили українського народу в умовах війни.

Експозиція поєднує пам’ять, емоції та мистецтво, нагадуючи про те, що навіть у тиші можуть звучати голоси історії, людського болю, надії та віри у перемогу. Рояль, який пережив непрості часи, перетворився на особливий музейний артефакт — символ збереження культури й людяності посеред випробувань сучасності.

Автори музики, задіяної для аудіоінсталяції

– позивний Гаспод, госпітальєр
– позивний WELL, 47ОМБр
– Рок-вар’яте КОРАЛЛІ
– RockSopilkar
– Rost Tatomyr
– позивний Lutik

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Зазнав пошкоджень в період балістичних та дронових обстрілів Одеси росією у липні 2023 року, коли постраждали чисельні пам’ятки в історичному центрі в зоні ЮНЕСКО, зокрема й Будинок вчених (Палац Толстих), ОНХМ (палац Потоцьких-Наришкіних) та Спасо-Преображенський кафедральний собор.

Половина корпусу будівлі повністю обвалилася внаслідок обстрілу. Зруйновано покрівлю та несучі стіни. Вцілілі залишки двоповерхової будівлі знесли.

Ідентичність формується у прив’язці до місць та подій протягом всього життя. Атмосфера місця, локальна спадщина надають відчуття приналежності. Після втрати дому настає раптова безтілесність ідентичності. Зникнення будівель нас змінює, а рішення не відновлювати їх у подальшому заміщує набуті асоціації і спогади. Масові знесення та спотворення знайомих місць ведуть до соціальної амнезії: ми втрачаємо матеріальну точку опори для пам’яті і разом із нею — частину себе; це фактично насильницька втрата дому. Відсутність матеріальної форми для пам’яті забирає відчуття присутності. Ми, як суспільство, маємо формувати спільний простір пам’яті, етичний та екологічний підхід до відновлення для того, щоб в першу чергу залишитись собою.

Об’єкт вперше представлено громадськості у 2026 онлайн та на виставці в Одесі завдяки співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Автори — Pixelated Realities (Одеса), Шарков Михайло, прес-офіцер ОК Південь
Мистецька група — Яна Бойцова, Юлія Фролова, Федір Бойцов, Алік Кадум, Андрій Ткалич.​
Кураторки виставки — Яна Бойцова та Юлія Фролова.
Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.
Назва об’єкта, місце сканування — Двоповерховий житловий будинок (середина 19 століття); Одеса, вул. Приморська 25.
Дата руйнації липень 2023, наразі знесено
Дата сканування липень-серпень 2023

Зазнав пошкоджень в період балістичних та дронових обстрілів Одеси росією у липні 2023 року, коли постраждали чисельні пам’ятки в історичному центрі в зоні ЮНЕСКО, зокрема й Будинок вчених (Палац Толстих), ОНХМ (палац Потоцьких-Наришкіних) та Спасо-Преображенський кафедральний собор.

Чільний корпус будівлі зазнав значних руйнувань. Зруйновано покрівлю та несучі стіни верхнього поверху. Обвалено балкон. Існує загроза подальшого обвалення.

Ідентичність формується у прив’язці до місць та подій протягом всього життя. Атмосфера місця, локальна спадщина надають відчуття приналежності. Після втрати дому настає раптова безтілесність ідентичності. Зникнення будівель нас змінює, а рішення не відновлювати їх у подальшому заміщує набуті асоціації і спогади. Масові знесення та спотворення знайомих місць ведуть до соціальної амнезії: ми втрачаємо матеріальну точку опори для пам’яті і разом із нею — частину себе; це фактично насильницька втрата дому. Відсутність матеріальної форми для пам’яті забирає відчуття присутності. Ми, як суспільство, маємо формувати спільний простір пам’яті, етичний та екологічний підхід до відновлення для того, щоб в першу чергу залишитись собою.

Об’єкт вперше представлено громадськості у 2026 онлайн та на виставці в Одесі завдяки співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Автори — Pixelated Realities (Одеса), Шарков Михайло, прес-офіцер ОК Південь
Мистецька група — Яна Бойцова, Юлія Фролова, Федір Бойцов, Алік Кадум, Андрій Ткалич.​
Кураторки виставки — Яна Бойцова та Юлія Фролова.
Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.
Назва об’єкта, місце сканування — Житлові будинки (Соломос) (2 корпуси) архітектор Прохаска В.І.; Одеса, вул. Преображенська 2, та 4.
Дата руйнації липень 2023
Дата сканування липень-серпень 2023

Куяльницьке кладовище Одеси – це найбільший зі збережених козацьких цвинтарів України, історична пам’ятка другої половини 18 ст. – кінця 19 ст. Загалом, на цвинтарі понад п’ять сотень поховань, близько двох сотень увінчані кам’яними хрестами.

Каталог включає 32 хрести та плити датовані від 1791 року до 20 століття. Документальний проєкт команди “Піксельовані Реальності” охоплює всі надгробки та хрести з будь-якою інформацією або знаками, нанесеними на них. 

Метою проєкту є збереження та вивчення цінної української спадщини, що сприятиме глибшому розумінню ідентичності мешканців Одеси. Ми також сподіваємося, що завдяки детальній інвентаризації не тільки територія кладовища, а та окремі хрести отримають статус культурної спадщини та будуть охоронятися від руйнувань.

Завдяки зацифруванню дослідники та науковці тепер можуть з більшою точністю оглядати поверхні та розшифровувати знаки, які раніше було важко прочитати та зрозуміти. Зокрема, в рамках роботи над каталогом вдалося уточнити написи трьох хрестів.

Автори:

ГО “Піксельовані Реальності” (Одеса)
– Федір Бойцов, головний продюсер, управління технологічним пайплайном;
– Алік Кадум, продюсер, тімлід з 3D виробництва;
– Андрій Ткалич, тімлід, фотограмметрія, постобробка сканів;
– Олексій Воронко, фотограмметрія, 3D моделювання;
– Віра Лютенко, 3D художниця, постобробка сканів;

Дмитро Жданов – вчитель географії одеського ліцею №82, керівник краєзнавчої групи ODESSA INCOGNITA, автор 7 книг з історії Одеси. Дмитро Жданов проводить дослідження Шкодової гори (зокрема кладовища Сотниківської Січі) разом з учнями.

Федір Гонца – спеціаліст з картографічного дизайну та просторового аналізу, ГІС та міського планування;

Назва об’єкта, місце сканування: Куяльницьке кладовище, Хаджибейська дорога, 143, Одеса, Одеська область

Дата руйнації: немає
Хронологія обстеження:

4 хрести — фотограмметрія, вересень 2022
23 хрести — фотограмметрія, жовтень 2023
5 хрестів — фотофіксація, жовтень 2023

Створення каталогу є частиною проєкту “Підтримка реалізації Стратегії культурного розвитку Одеси” реалізується ГО Піксельовані Реальності  у партнерстві з Департаментом культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, фінансується Європейським Союзом в рамках проєкту EU4Culture, що реалізується Goethe-Institut у партнерстві з Данським інститутом культури, Чеськими Центрами та Французьким Інститутом у Грузії.

Каталог є частиною цифрової колекції експонатів для Музею української Перемоги, мета якого розповісти майбутнім поколінням правдиву історію російської війни проти України.

Посилання на pixelatedrealities.org є обов’язковим, якщо ви використовуєте матеріали для своїх проєктів та досліджень.

Кладовище виникло між 1775 і 1791 роком. Найстаріше знайдене поховання датується 1791 роком. Це могила немовляти Іоана у центральній частині цвинтаря. У даті пошкоджено третю цифру, через що деякі дослідники відносять це поховання до 1771 року.  

У 1775 році після руйнування запорізької січі, одна з груп запорожців, що вийшли звідти, осіла по балках Хаджибейського лиману, заснувавши кілька сіл, серед яких були села Усатове і Нерубайське, а також село Куяльник, що нині розчинилося в межах міста. 

Кладовище села Куяльник – один із найкраще збережених комплексів пам’яток козацької доби в Одесі. Численні виступи пиляльного вапняку на околицях Одеси забезпечили козаків роботою каменерізів. Згодом досить часто у відпрацьованих виробках каменерізи створювали собі своєрідні будинки, які мали одну зовнішню стіну з вікнами та дверима, як у звичайних будинках. Решта будинку розташовувалась у скелі. З блоків вапняку складалися печі, які, як і стіни, були обмазані там же складом, яким обмазували мазанки. Крім печей такі будинки облаштовувалися також димарем і вентиляцією. Місцеві каменярі також вирізали для потреб села могильні хрести.

Цвинтар розташований на схилі плато, що незвично для нашого регіону. З боку Хаджибейської дороги його не видно – паркан приватного будинку (Хаджибейская дорога, 143) закриває вид на цвинтар. Місце поховання з трьох сторін обгороджено низьким парапетом, четвертий бік – паркан приватного будинку.

Один із перших дослідників цвинтаря Роман Шувалов у 1992 році нарахував 205 надгробків, серед яких 33 мали написи. За версією професора Т.Г.Гончарука, назва “Сотниківське” виникла через напис на хресті в центральній частині цвинтаря ВОСЛАВУ БОГА ХРИСТА / ЗДЕСЬ СПОЧИВАЄ МЛАДЄНЇЦЪ / АНФТИМЪ СИНЪ МАРКА / СОТНИ / ЧЄНКА / АВУСТА 21 / 1824 ГОДА

Великий фрагмент вапняку в центрі цвинтаря, швидше за все, не є природним виступом скелі, а був перенесений на це місце. На цій плиті 2002 року скульптором П. Кравченком було встановлено пам’ятний знак – булаву на подушці. Також на плиті є табличка з написом “Кладовець Сотниківської Січі заснованої Запорожцями Нерубаями у 1775 році. Прилегла територія охороняється державою і Чорноморським козацтвом”. 

Більшість хрестів на цвинтарі відносяться до “лапчастих”, а серед поширених видів можна виділити трилисті та прямі хрести. Частина хрестів стоїть на “якорі”. Хрести Куяльницького цвинтаря є чудовою пам’яткою не лише історії, а й культури. Написи, зображення та форми хрестів мають виняткове значення для вивчення історії козацтва на околицях Одеси. Крім хрестів зустрічаються могильні плити з написами та зображенням хреста. Також зустрічаються пізніші обеліски. Поблизу входу на територію цвинтаря є низка могильних плит у вигляді маленьких трун, під якими поховані немовлята.

Спочатку біля цвинтаря розташовувався молитовний будинок. Згідно з “Історико-хронологічним описом церков єпархії Херсонської та Таврійської” церква села Куяльник була побудована в 1810 році на прохання міщанського товариства міста Одеси, що проживає на міській землі в урочищі Куяльник. Однак перші записи метричних книг, що збереглися вище, відносяться до 1809 року. Після того як село Усатове поглинуло село Куяльник, і парафія була перенесена до Усатівської церкви (побудована у 1822 році), Вознесенська церква поступово втратила своє значення.

Цвинтар зберігся до наших днів у, фактично, незміненому вигляді завдяки будівництву нафтопереробного заводу, внаслідок якого було відселено значну частину села, що прилягає до цвинтаря. З поховань після 1917 року на Куяльницькому цвинтарі виділяються лише кілька могил з 1941 по 1965 рік (останнє поховання). Частина могил 1941 – 1965 років має металеву огорожу.

Більшість мешканців села Куяльник займалися видобуванням каменю у місцевих каменоломнях, що супроводжувалося частими нещасними випадками. Так, згідно з метричними книгами, з 1809 по 1822 рік загинули під обвалами 21 особа. У метричних книгах Вознесенської церкви згадуються “довгожителі”, вік яких перевалював за 100 років. Так, наприклад, міщанину з прізвищем Ковта, який помер у 1817 році, за документами було 125 років. Швидше за все, це пояснюється тим, що кріпаки-втікачі в Одесі купували паспорти померлих людей і таким чином “легалізувалися”. У 1812 році від епідемії чуми в селі загинули 22 особи, які були поховані на окремому цвинтарі, який був знищений під час будівництва нафтопереробного заводу.

На Куяльницькому цвинтарі поховані пращури академіка, селекціонера П.Ф.Гаркавого та відомого архітектора, професора Ф.П.Нестурха. Прізвище Шмигора на одному з хрестів, згідно з дослідженнями професора Т.Г.Гончарука збігається з прізвищем власників каменоломень Куяльника, які у 1837 році видобували камінь для будівництва Потьомкінських сходів. З 347 прізвищ, прочитаних Романом Шуваловим у метричних книгах Вознесенської церкви, 274 українські. Площа кладовища складає 0,16 га.

У 2021 році цвинтар отримав охоронний статус об’єкта культурної спадщини. 

 

Джерела:

1. Гончарук Т., До історії вивчення Куяльницького (Сотниківського) кладовища м. Одеса // Чорноморська минувшина –  2018
2. Жданов Д.К., Масленко В.В. Одеські пам’ятки козацької доби // Пам’ятки України №1-2 – 2018
3. Сапожников И.В., Каменные кресты предместий Одессы. Ильичевск: “Элтон-2” – “Гратек” – 1999
4. Сапожников І.В., Кам’яні хрести степової  України. Одеса: «Чорномор’є» – 1997
5. Сапожников И.В., Каменные кресты бассейна Хаджибейского лимана. Киев – Луганск – Ильичевск: “Элтон-2” – “Гратек” – 1999
6. Старожитності Причорномор’я. Вип. 2 Одеса – 1995
7. Слюсар Ю., Історичні цвинтарі Школової гори як об’єкт уваги науковців і краєзнавців-аматорів в останні десятиріччя XX ст. та основа подальшого розвитку історичного краєзнавства та пам’яткоохоронної справи на Одещині // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. Одеса, “Астропринт” –  2005
8. Шувалов Р.С., Про що розповів некрополь. Київ — 1992

Скульптурну групу «Лев та левиця» створив відомий французький скульптор-анімаліст Огюст Каїн у 1854 році. Знаходяться вони у центрі історичного міста в Одесі на вході в Міський сад з вулиці Дерибасівської. Це відомі та улюблені маскоти одеситів та гостей міста.

Автори – Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Леви Одеського міського саду, Одеса.
Дата руйнації немає
Дата сканування 11 серпня 2022

У жовтні 2022 в рамках ініціативи ГО Museum for Change та за підтримки ЮНЕСКО, леви та ряд інших міських скульптур були закриті захисними конструкціями.

Після стихійного закриття пам’ятників мішками навесні 2022 року комунальними службами та місцеві волонтерами, влітку та восени цей процес нормалізувався. З’явилися ініціативи та програми, що почали працювати комплексно. Для скульптур споруджують інженерну конструкцію для захисту від обстрілів, що включає каркас, наповнення та кожух, які відрізняються від об’єкта до об’єкта.

Лев символізує хоробрість та відвагу, а левиця – материнську турботу. Потрапили вони в Одесу з Паризького салону сучасного мистецтва де її придбав невідомий одесит. Між 1846-1888 роками Каїн виставляв на Салоні 38 моделей. До 1920-тих років ця композиція перебувала в приватній власності та прикрашала сади торговців, діячів та підприємців Одеси. 1927 року всі скульптури були націоналізовані та перевезені в різні частини міста. Композиція створена практично з чистої міді – її вміст становить 99,7%. Вага статуй дорівнює 1,5 тони.

Інші роботи Каїна включають «Тигр вбиває крокодила» (1873), «Лев і левиця борються за кабана» (1854) та «Дві левиці атакують бика» (1882) у Саду Тюїльрі, Париж, «Тигриця приносить своїм дитинчатам павича» (1873) у Центральному парку, Нью-Йорк, «Левиці Сахари» (1867) біля Porte des lions на Ель-де-Флор, «Розлючена тигриця» (1863) у Тлемсені, Алжир і «Нубійський лев і його здобич» (1870) у Люксембурзькому саду.

Демонтований пам’ятник включав скульптури російській імператриці Катерині ІІ та її сподвижникам — Хосе де Рібасу, Францу де Воллану, Григорію Потьомкіну та Платону Зубову, та був розташований в Одесі на Катерининській площі.

Споруджений 1900 року українським архітектором Юрієм Дмитренком, скульптором Михайлом Поповим, інженером А. А. Сікорським за участі скульптора Бориса Едуардса. Демонтований — у 1920 році, відновлений 2007 року. Демонтований повторно у грудні 2022.

Відповідно до російської пропаганди місто Одеса засноване 1794 року. Проте на цьому місці на території Хаджибею розташовані козацькі кладовища, де найбільш ранні захоронення датовані 1791 роком.

Центр сучасного мистецтва та культури «Шампанка» надали підтримку в отриманні дозволів на зйомки, автовишку для верхніх ракурсів.

Автори – Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Пам’ятник [засновникам], Одеса
Дата руйнації немає
Дата сканування липень 2022

Автори – Олександр Колодін, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Танк, Одеса. Походження невідоме, імовірно з херсонського фронту
Дата руйнації немає
Дата сканування жовтень 2022

Танк знятий на вуличній виставці спаленої російської техніки на меморіалі 411 батареї в Одесі. Автори графіті – одесити та гості міста. Автори сканування – Pixelated Realities, Олександр Колодін (оператор).

Ізометрія на папері для креслень нагадує про утворений російським вторгненням історичний парадокс. Радянські танки розроблялися в Україні й в ній же і знищуються тепер при захисті від окупантів.

Музей розміщується в одній з найдавніших садиб Одеси, збудованій на початку ХІХ століття. Споруда знаходиться в серці міста, в безпосередній близькості до порту та промислових об’єктів.

Автори – Pixelated Realities (Одеса), лазерний скан – Наталія Молдавська
Партнери – Одеський художній музей, за підтримки фонду Aliph; Лазерне сканування за підтримки ГО “Пікселейтід Реалітіз”
Назва об’єкта, місце сканування – Палац Потоцьких-Наришкіних, Одеса.
Дата руйнації липень-серпень 2022
Дата сканування з травня по вересень 2022

В середині літа місто зазнало систематичних бомбардувань дронами-камікадзе. Через сейсмічні хвилі від вибухів у порту був зруйнований скляний ліхтар однієї з виставкових зал музею. Наразі вся постійна експозиція музею законсервована та переміщена на зберігання. Приміщення пусті.

За всю історію музей закривався лише двічі: під час Другої світової війни та з 24 лютого 2022 року. Зараз колекція законсервована та евакуйована, та не може бути побаченою та оціненою публікою чи науковцями.

Початок реставрації будівлі планували на літо 2022 року, але так і не встигли розпочати. Для реставрації ще потрібно було розробити науково-проєктну документацію. Одним із її елементів мало б стати проведення детального 3D-сканування та використання його для проєкту BIM під час консерваційної діяльності та досліджень. Завдяки підтримці Aliph Foundation навесні 2022 року музей розпочав проєкт зі збереження та евакуації колекції. Однією з його частин була підтримка направлена на 3D-сканування фасаду та інтер’єрів палацу.

Починаючи з травня і до вересня 2022 року команда Піксельованих реальностей завершила наземну фотограмметричну та лазерну зйомку та зібрала дані для 3D-реконструкції. У 3D-моделі відсутній дах, оскільки через воєнний стан, у місті заборонено використовувати дрони. Команда зібрала понад 30 000 фотографій високої роздільної здатності.

Модель можна переглянути у форматі відео-інсталяції на цій сторінці. Лазерне сканування було інвестицією нашої громадської організації для забезпечення точних вимірювань та геоприв’язки скану. У 2023 році планується використовувати модель для метамузею, що дозволить проводити онлайн-виставки зацифрованої колекції.

Пам’ятник розташовано у мальовничому одноіменному парку в центрі Одеси. Скульптуру було створено у 1966 році скульпторами А. Белостоцький, О. Супрун, а одеський архитектор Г. Топуз розробив проєкт площі, інтегрував об’єм монументу в існуюче оточення.

Влітку 2022 пам’ятник зацифрувала команда Піксельованих реальностей методом фотограмметрія. Центр сучасного мистецтва та культури «Шампанка» надали підтримку в отриманні дозволів на зйомки, автовишку для верхніх ракурсів.

Автори – Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Пам’ятник Тарасу Шевченку, Одеса
Дата руйнації немає
Дата сканування липень 2022

9 березня пам’ятник герцогу де Рішельє в Одесі першим обклали мішками для захисту від бомбардувань. Нині це пам’ятник українському народу, який навіть під час війни захищає свою культуру.

Всі кадри були зняті на фотокамеру з ковша, щоб мати можливість знімати згори, нашими відважними колегами Андрієм Ткаличем та Олексієм Воронком. Модель підготували для Інтернету Федір Бойцов і Алік Кадум, Pixelated Realities. Вантажівку організували волонтери, окрема подяка підтримці Миколи Вікнянського та зусиллям Олени Підопригори.

Центр сучасного мистецтва та культури «Шампанка» надали підтримку в отриманні дозволів на зйомки, автовишку для верхніх ракурсів.

Автори – Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Статуя герцога де Рішельє в мішках з піском, Одеса
Дата руйнації немає
Дата сканування липень 2022