Вночі на 8 вересня 2022 року російські окупанти вчергове обстріляли Бахмут. Снаряди влучили у Палац культури імені Мартинова, в якому працював гуманітарний штаб, де людям видавали харчі, медикаменти та реєстрували переселенців, які приїздять до міста з населених пунктів, де точаться бойові дії. Через пожежу будівля зазнала значних руйнувань, обвалився дах та сцена.
Палац культури прикрашає архітектурний ансамбль центральної площі Свободи з 1926 року. У середині 2000-х років відбулася капітальна реконструкція будівлі: відремонтували фасад та внутрішнє оздоблення. Бахмутський міський центр культури та дозвілля імені Євгена Мартинова був активним культурним осередком, який багато містян згадують теплими словами.
У грудні 2022 та січні 2023 року Михайло Шарков здійснив дві експедиції на Схід України аби задокументувати ряд пам’яток у Лимані, Бахмуті та Краматорську. Під час сканування локація знаходилася в епіцентрі артилерійських боїв.

Автори – Михайло Шарков, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкта, місце сканування – Палац культури імені Мартинова, Бахмут
Дата руйнації 8 вересня 2022
Дата сканування 30 грудня 2022, 7 січня 2023

Колотанц — це інтерактивна інсталяція, натхненна давніми індоєвропейськими язичницькими традиціями, що відзначають оновлення життя і початок сезону у травні під час свят початку сезону та Дня мертвих або Самайну у жовтні. Робота поєднує радісне вітання весни з похмурими роздумами, що супроводжують завершення врожайного сезону та початок «темної половини» року. Ця двоїстість — святкування і скорбота, повернення додому і розставання — лежить у серці Колотанцу.

Інсталяція спирається на багату символіку хороводів, Травневого дерева та уробороса, відтворюючи ритуали традиційних європейських свят, дитячих танців, яскравих стрічок, спільних застіль і сусідської радості.

Колотанц створено на основі 3D-сканів і документації, здійснених в Україні у 2022–2023 роках для проєкту «Музей української Перемоги». Одним із центральних об’єктів є Будинок культури імені Мартинова в Бахмуті — символ місцевої ідентичності та пам’яті. 8 вересня 2022 року Будинок культури зазнав значних пошкоджень унаслідок обстрілів під час активних бойових дій; його дах і сцена обвалилися в результаті пожежі. Колись активний осередок культурного життя і гуманітарної допомоги — знищення будівлі стало глибокою втратою для громади.

Незважаючи на ці обставини, об’єкт був задокументований воєнним кореспондентом Михайлом Шарковим наприкінці 2022 та на початку 2023 року, попри артилерійські бої, що тривали в місті. Місто Бахмут тимчасово окуповане російською федерацією.

Назва артоб’єкту Kolotanz
Мистецька група Яна Бойцова, Федір Бойцов, Алік Кадум.
Фото ліва колонка, 1 – Jan Windszus, 2, 3, 4 – Федір Бойцов; права колонка, 1 – Harry Schnitger, 2, 3 – Федір Бойцов.
Виставлявся Festival of Future Nows, 31.10. – 02.11.2025 / Neue Nationalgalerie – Берлін.

Виставлявся – Музей української Перемоги: сенси, 06.06. – 25.07.2026 / Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі

Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.

Команда — Яна Бойцова, Юлія Фролова, Федір Бойцов, Алік Кадум, Андрій Ткалич, Інга Іоанно, Ангеліна Герасименко, Любов Сінецька.

Фото Світлана Королова.

Об’єкт було вперше презентовано онлайн у 2026 році завдяки співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Білий рояль C. BechStein, Berlin, який було суттєво пошкоджено після обстрілів Морвокзалу у 2024 році. Метафора білого роялю — показати нову культуру, яка прийшла на заміну старої синтетичної та виростає з розбитої війною класичної. Рояль сам програє музику реальних військових, а локація спонукає зіграти мелодію на розстроєному інструменті, підігруючи не в лад або створюючи щось нове та спільне.

Мистецька група — Яна Бойцова, Юлія Фролова.​
Кураторки виставки — Яна Бойцова та Юлія Фролова.
Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.
Назва об’єкта, місце розташування — Спільна музика, білий рояль з Морвокзалу, Одеса.
Дата руйнації вересень 2024
Дата сканування немає

Рояль, переданий зі зруйнованого ворожою ракетою готелю «Одеса» (дві ракети 25.09.2023 р.) до Музею як дарунок командувача Олексія Неїжпапи. У 2023 році став основою виставки «Мовчання, що говорить». На думку командування, цей інструмент є символом незламності, стійкості та духовної сили українського народу в умовах війни.

Експозиція поєднує пам’ять, емоції та мистецтво, нагадуючи про те, що навіть у тиші можуть звучати голоси історії, людського болю, надії та віри у перемогу. Рояль, який пережив непрості часи, перетворився на особливий музейний артефакт — символ збереження культури й людяності посеред випробувань сучасності.

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Автори музики, задіяної для аудіоінсталяції

– позивний Гаспод, госпітальєр
– позивний WELL, 47ОМБр
– Рок-вар’яте КОРАЛЛІ
– RockSopilkar
– Rost Tatomyr
– позивний Lutik

Зазнав пошкоджень в період балістичних та дронових обстрілів Одеси росією у липні 2023 року, коли постраждали чисельні пам’ятки в історичному центрі в зоні ЮНЕСКО, зокрема й Будинок вчених (Палац Толстих), ОНХМ (палац Потоцьких-Наришкіних) та Спасо-Преображенський кафедральний собор.

Половина корпусу будівлі повністю обвалилася внаслідок обстрілу. Зруйновано покрівлю та несучі стіни. Вцілілі залишки двоповерхової будівлі знесли.

Ідентичність формується у прив’язці до місць та подій протягом всього життя. Атмосфера місця, локальна спадщина надають відчуття приналежності. Після втрати дому настає раптова безтілесність ідентичності. Зникнення будівель нас змінює, а рішення не відновлювати їх у подальшому заміщує набуті асоціації і спогади. Масові знесення та спотворення знайомих місць ведуть до соціальної амнезії: ми втрачаємо матеріальну точку опори для пам’яті і разом із нею — частину себе; це фактично насильницька втрата дому. Відсутність матеріальної форми для пам’яті забирає відчуття присутності. Ми, як суспільство, маємо формувати спільний простір пам’яті, етичний та екологічний підхід до відновлення для того, щоб в першу чергу залишитись собою.

Об’єкт вперше представлено громадськості у 2026 онлайн та на виставці в Одесі завдяки співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Автори — Pixelated Realities (Одеса), Шарков Михайло, прес-офіцер ОК Південь
Мистецька група — Яна Бойцова, Юлія Фролова, Федір Бойцов, Алік Кадум, Андрій Ткалич.​
Кураторки виставки — Яна Бойцова та Юлія Фролова.
Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.
Назва об’єкта, місце сканування — Двоповерховий житловий будинок (середина 19 століття); Одеса, вул. Приморська 25.
Дата руйнації липень 2023, наразі знесено
Дата сканування липень-серпень 2023

Зазнав пошкоджень в період балістичних та дронових обстрілів Одеси росією у липні 2023 року, коли постраждали чисельні пам’ятки в історичному центрі в зоні ЮНЕСКО, зокрема й Будинок вчених (Палац Толстих), ОНХМ (палац Потоцьких-Наришкіних) та Спасо-Преображенський кафедральний собор.

Чільний корпус будівлі зазнав значних руйнувань. Зруйновано покрівлю та несучі стіни верхнього поверху. Обвалено балкон. Існує загроза подальшого обвалення.

Ідентичність формується у прив’язці до місць та подій протягом всього життя. Атмосфера місця, локальна спадщина надають відчуття приналежності. Після втрати дому настає раптова безтілесність ідентичності. Зникнення будівель нас змінює, а рішення не відновлювати їх у подальшому заміщує набуті асоціації і спогади. Масові знесення та спотворення знайомих місць ведуть до соціальної амнезії: ми втрачаємо матеріальну точку опори для пам’яті і разом із нею — частину себе; це фактично насильницька втрата дому. Відсутність матеріальної форми для пам’яті забирає відчуття присутності. Ми, як суспільство, маємо формувати спільний простір пам’яті, етичний та екологічний підхід до відновлення для того, щоб в першу чергу залишитись собою.

Об’єкт вперше представлено громадськості у 2026 онлайн та на виставці в Одесі завдяки співпраці з Goethe-Institut в Україні.

Проєкт «Музей Української Перемоги: Іммерсивна 3D виставка про відновлення після війни» реалізується ГО Піксельовані Реальності та отримав підтримку в межах Фонду стійкості (Resilience Fund) від Goethe-Institut в Україні.

Вже четвертий рік поспіль програма продовжує підтримувати культурні та освітні інституції, а також громадські організації, які демонструють виняткову стійкість в умовах повномасштабної російської агресії.

Автори — Pixelated Realities (Одеса), Шарков Михайло, прес-офіцер ОК Південь
Мистецька група — Яна Бойцова, Юлія Фролова, Федір Бойцов, Алік Кадум, Андрій Ткалич.​
Кураторки виставки — Яна Бойцова та Юлія Фролова.
Партнери — Goethe-Institut в Україні, Музей будинку офіцерів ВМС України в Одесі та Олександр Бабич, Фабіан Кнехт.
Назва об’єкта, місце сканування — Житлові будинки (Соломос) (2 корпуси) архітектор Прохаска В.І.; Одеса, вул. Преображенська 2, та 4.
Дата руйнації липень 2023
Дата сканування липень-серпень 2023

Північна брама в Херсоні, інша назва Московська брама, інколи Петербурзька брама — це частина оборонних укріплень Херсону, збудована у 1783 році через п’ять років після так званого заснування міста Єкатериною ІІ, як частина комплексу Херсонської фортеці. В час приходу в степи України Росії в середині XVIII століття, українці та представники інших народів обживали Південь вже століттями. Козацькі поселення, розкидані по степу, досягали берегів Чорного та Азовського морів. На місці Херсону ще в 1730-х запорожці заснували Олександрів шанець – центр Інгульської паланки.

Пам’ятка архітектури національного значення з охоронним номером 719 повністю. Ворота ідентичні Очаківським воротам. Відзнято: зовнішня частина брами.

11 листопада 2022 року після 256 днів окупації росією місто було звільнено. Експедиція проводилася після деокупації Херсону. З огляду на близькість історичної частини міста до позицій росіян на іншому березі Дніпра під час зйомок була постійна загроза обстрілів з РСЗВ. Кожна будівля у Херсоні знімалася 20-30 хвилин після чого оператор та супровід змінювали локацію. Зйомки проводилися з дрона та з рук фотокамерою.

Автори – Шарков Михайло, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Північна брама, місто Херсон.
Дата руйнації –
Дата сканування 16 грудня 2022

Очаківська брама в Херсоні — це частина оборонних укріплень Херсону, збудована у 1783 році, як частина комплексу Херсонської фортеці. Пам’ятка архітектури національного значення. Ця брама є тотожною до іншого в’їзду херсонської фортеці — Північній Брамі. Відзнято: зовнішня та внутрішня частини брами.

11 листопада 2022 року після 256 днів окупації росією місто було звільнено. Експедиція проводилася після деокупації Херсону. З огляду на близькість історичної частини міста до позицій росіян на іншому березі Дніпра під час зйомок була постійна загроза обстрілів з РСЗВ. Кожна будівля у Херсоні знімалася 20-30 хвилин після чого оператор та супровід змінювали локацію. Зйомки проводилися з дрона та з рук фотокамерою.

Автори – Шарков Михайло, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Очаківська брама, місто Херсон.
Дата руйнації –
Дата сканування 17 грудня 2022

Херсонська громадська бібліотека була побудована з 1896 по 1897 роки. Одеські архітектори Микола Толвинський та Фелікс Гонсіоровський звели будівлю у стилі неокласизму з фасадами у іонічному ордері та портиком з чотирма колонами у коринфському ордері. За радянських часів, а саме з 1987 року, бібліотеку перенесли, а у приміщенні тепер розташовується херсонський РАЦС (Палац одружень).

11 листопада 2022 року після 256 днів окупації росією місто було звільнено. Експедиція проводилася після деокупації Херсону. З огляду на близькість історичної частини міста до позицій росіян на іншому березі Дніпра під час зйомок була постійна загроза обстрілів з РСЗВ. Кожна будівля у Херсоні знімалася 20-30 хвилин після чого оператор та супровід змінювали локацію. Зйомки проводилися з дрона та з рук фотокамерою.

Автори – Шарков Михайло, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Центральний РАЦС, місто Херсон.
Дата руйнації –
Дата сканування 17 грудня 2022

Художній музей у місті Херсон названий на честь українського художника Олексія Олексійовича Шовкуненко. Був відкритий 27 травня 1978 року. Розміщується в колишній будівлі міської ратуші, визначній пам’ятці архітектури 1905-1096 років побудови.

11 листопада 2022 року після 256 днів окупації росією місто було звільнено. Колекція музею була безсоромно пограбована під час відступу російських військ від контрнаступу ЗСУ.

Експедиція проводилася після деокупації Херсону. З огляду на близькість історичної частини міста до позицій росіян на іншому березі Дніпра під час зйомок була постійна загроза обстрілів з РСЗВ. Кожна будівля у Херсоні знімалася 20-30 хвилин після чого оператор та супровід змінювали локацію.

Будинок до окупації був на реставрації, тому частина фасаду обнесена будівельним забором. Сканування фіксує стан будівлі до можливих пошкоджень в наслідок обстрілів росіян.

Автори – Шарков Михайло, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Художній музей імені Олексія Шовкуненка, місто Херсон.
Дата руйнації – станом на 17 грудня 2022 майже не ушкоджена
Дата сканування 17 грудня 2022

Охтирський міський краєзнавчий музей — цікаве зібрання матеріалів з природи, історії, культури та персоналій міста. Фонд музею нараховував до 24 лютого 2022 року 9 815 музейних предметів.

У ніч з 7 на 8 березня 2022 року на Охтирську міськраду впала бомба, яка зруйнувала і музей. Бомба розірвалась у трьох метрах від закладу, тож будівля отримала сильні руйнування. У музеї зруйнований дах, міжповерхові перекриття, потріскані стіни, вибиті вікна й двері. На скані ви можете побачити новий тимчасовий дах, який встановили задля консервації будівлі.

Наразі музей перемістився у колишню дитячу бібліотеку. Втрат серед експонатів практично не було. Фахівці мають дві протилежні думки щодо відновлення історичної будівлі XIX століття: зберегти дві фасадні стіни, а решту збудувати наново; або ж стягнути потріскані стіни і відновити будинок, адже це пам’ятка архітектури місцевого значення.

Автори – Шарков Михайло, Pixelated Realities (Одеса)
Назва об’єкту, місце сканування – Охтирський міський краєзнавчий музей, місто Охтирка.
Дата руйнації 8 березня 2022 року внаслідок авіаційного бомбардування центральної частини міста було понівечено стіни, зруйновано дах та вибито вікна.
Дата сканування 22 грудня 2022

Сканування проводив воєнний кореспондент Михайло Шарков для Музею української Перемоги ГО “Пікселейтід Реалітіз” за підтримки Європейського культурного фонду. Експедиція була проведена у співпраці з Aspichi Inc та проєктом «Поранена культура», який започаткували Благодійна організація «Фонд культурної спадщини України» і Музейний кризовий центр. Цей проєкт має на меті задокументувати досвід музейних працівників під час війни та запобігти безповоротним втратам культурної спадщини за допомогою сучасних технологій.

Куяльницьке кладовище Одеси – це найбільший зі збережених козацьких цвинтарів України, історична пам’ятка другої половини 18 ст. – кінця 19 ст. Загалом, на цвинтарі понад п’ять сотень поховань, близько двох сотень увінчані кам’яними хрестами.

Каталог включає 32 хрести та плити датовані від 1791 року до 20 століття. Документальний проєкт команди “Піксельовані Реальності” охоплює всі надгробки та хрести з будь-якою інформацією або знаками, нанесеними на них. 

Метою проєкту є збереження та вивчення цінної української спадщини, що сприятиме глибшому розумінню ідентичності мешканців Одеси. Ми також сподіваємося, що завдяки детальній інвентаризації не тільки територія кладовища, а та окремі хрести отримають статус культурної спадщини та будуть охоронятися від руйнувань.

Завдяки зацифруванню дослідники та науковці тепер можуть з більшою точністю оглядати поверхні та розшифровувати знаки, які раніше було важко прочитати та зрозуміти. Зокрема, в рамках роботи над каталогом вдалося уточнити написи трьох хрестів.

Автори:

ГО “Піксельовані Реальності” (Одеса)
– Федір Бойцов, головний продюсер, управління технологічним пайплайном;
– Алік Кадум, продюсер, тімлід з 3D виробництва;
– Андрій Ткалич, тімлід, фотограмметрія, постобробка сканів;
– Олексій Воронко, фотограмметрія, 3D моделювання;
– Віра Лютенко, 3D художниця, постобробка сканів;

Дмитро Жданов – вчитель географії одеського ліцею №82, керівник краєзнавчої групи ODESSA INCOGNITA, автор 7 книг з історії Одеси. Дмитро Жданов проводить дослідження Шкодової гори (зокрема кладовища Сотниківської Січі) разом з учнями.

Федір Гонца – спеціаліст з картографічного дизайну та просторового аналізу, ГІС та міського планування;

Назва об’єкта, місце сканування: Куяльницьке кладовище, Хаджибейська дорога, 143, Одеса, Одеська область

Дата руйнації: немає
Хронологія обстеження:

4 хрести — фотограмметрія, вересень 2022
23 хрести — фотограмметрія, жовтень 2023
5 хрестів — фотофіксація, жовтень 2023

Створення каталогу є частиною проєкту “Підтримка реалізації Стратегії культурного розвитку Одеси” реалізується ГО Піксельовані Реальності  у партнерстві з Департаментом культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, фінансується Європейським Союзом в рамках проєкту EU4Culture, що реалізується Goethe-Institut у партнерстві з Данським інститутом культури, Чеськими Центрами та Французьким Інститутом у Грузії.

Каталог є частиною цифрової колекції експонатів для Музею української Перемоги, мета якого розповісти майбутнім поколінням правдиву історію російської війни проти України.

Посилання на pixelatedrealities.org є обов’язковим, якщо ви використовуєте матеріали для своїх проєктів та досліджень.

Кладовище виникло між 1775 і 1791 роком. Найстаріше знайдене поховання датується 1791 роком. Це могила немовляти Іоана у центральній частині цвинтаря. У даті пошкоджено третю цифру, через що деякі дослідники відносять це поховання до 1771 року.  

У 1775 році після руйнування запорізької січі, одна з груп запорожців, що вийшли звідти, осіла по балках Хаджибейського лиману, заснувавши кілька сіл, серед яких були села Усатове і Нерубайське, а також село Куяльник, що нині розчинилося в межах міста. 

Кладовище села Куяльник – один із найкраще збережених комплексів пам’яток козацької доби в Одесі. Численні виступи пиляльного вапняку на околицях Одеси забезпечили козаків роботою каменерізів. Згодом досить часто у відпрацьованих виробках каменерізи створювали собі своєрідні будинки, які мали одну зовнішню стіну з вікнами та дверима, як у звичайних будинках. Решта будинку розташовувалась у скелі. З блоків вапняку складалися печі, які, як і стіни, були обмазані там же складом, яким обмазували мазанки. Крім печей такі будинки облаштовувалися також димарем і вентиляцією. Місцеві каменярі також вирізали для потреб села могильні хрести.

Цвинтар розташований на схилі плато, що незвично для нашого регіону. З боку Хаджибейської дороги його не видно – паркан приватного будинку (Хаджибейская дорога, 143) закриває вид на цвинтар. Місце поховання з трьох сторін обгороджено низьким парапетом, четвертий бік – паркан приватного будинку.

Один із перших дослідників цвинтаря Роман Шувалов у 1992 році нарахував 205 надгробків, серед яких 33 мали написи. За версією професора Т.Г.Гончарука, назва “Сотниківське” виникла через напис на хресті в центральній частині цвинтаря ВОСЛАВУ БОГА ХРИСТА / ЗДЕСЬ СПОЧИВАЄ МЛАДЄНЇЦЪ / АНФТИМЪ СИНЪ МАРКА / СОТНИ / ЧЄНКА / АВУСТА 21 / 1824 ГОДА

Великий фрагмент вапняку в центрі цвинтаря, швидше за все, не є природним виступом скелі, а був перенесений на це місце. На цій плиті 2002 року скульптором П. Кравченком було встановлено пам’ятний знак – булаву на подушці. Також на плиті є табличка з написом “Кладовець Сотниківської Січі заснованої Запорожцями Нерубаями у 1775 році. Прилегла територія охороняється державою і Чорноморським козацтвом”. 

Більшість хрестів на цвинтарі відносяться до “лапчастих”, а серед поширених видів можна виділити трилисті та прямі хрести. Частина хрестів стоїть на “якорі”. Хрести Куяльницького цвинтаря є чудовою пам’яткою не лише історії, а й культури. Написи, зображення та форми хрестів мають виняткове значення для вивчення історії козацтва на околицях Одеси. Крім хрестів зустрічаються могильні плити з написами та зображенням хреста. Також зустрічаються пізніші обеліски. Поблизу входу на територію цвинтаря є низка могильних плит у вигляді маленьких трун, під якими поховані немовлята.

Спочатку біля цвинтаря розташовувався молитовний будинок. Згідно з “Історико-хронологічним описом церков єпархії Херсонської та Таврійської” церква села Куяльник була побудована в 1810 році на прохання міщанського товариства міста Одеси, що проживає на міській землі в урочищі Куяльник. Однак перші записи метричних книг, що збереглися вище, відносяться до 1809 року. Після того як село Усатове поглинуло село Куяльник, і парафія була перенесена до Усатівської церкви (побудована у 1822 році), Вознесенська церква поступово втратила своє значення.

Цвинтар зберігся до наших днів у, фактично, незміненому вигляді завдяки будівництву нафтопереробного заводу, внаслідок якого було відселено значну частину села, що прилягає до цвинтаря. З поховань після 1917 року на Куяльницькому цвинтарі виділяються лише кілька могил з 1941 по 1965 рік (останнє поховання). Частина могил 1941 – 1965 років має металеву огорожу.

Більшість мешканців села Куяльник займалися видобуванням каменю у місцевих каменоломнях, що супроводжувалося частими нещасними випадками. Так, згідно з метричними книгами, з 1809 по 1822 рік загинули під обвалами 21 особа. У метричних книгах Вознесенської церкви згадуються “довгожителі”, вік яких перевалював за 100 років. Так, наприклад, міщанину з прізвищем Ковта, який помер у 1817 році, за документами було 125 років. Швидше за все, це пояснюється тим, що кріпаки-втікачі в Одесі купували паспорти померлих людей і таким чином “легалізувалися”. У 1812 році від епідемії чуми в селі загинули 22 особи, які були поховані на окремому цвинтарі, який був знищений під час будівництва нафтопереробного заводу.

На Куяльницькому цвинтарі поховані пращури академіка, селекціонера П.Ф.Гаркавого та відомого архітектора, професора Ф.П.Нестурха. Прізвище Шмигора на одному з хрестів, згідно з дослідженнями професора Т.Г.Гончарука збігається з прізвищем власників каменоломень Куяльника, які у 1837 році видобували камінь для будівництва Потьомкінських сходів. З 347 прізвищ, прочитаних Романом Шуваловим у метричних книгах Вознесенської церкви, 274 українські. Площа кладовища складає 0,16 га.

У 2021 році цвинтар отримав охоронний статус об’єкта культурної спадщини. 

Джерела:

1. Гончарук Т., До історії вивчення Куяльницького (Сотниківського) кладовища м. Одеса // Чорноморська минувшина –  2018
2. Жданов Д.К., Масленко В.В. Одеські пам’ятки козацької доби // Пам’ятки України №1-2 – 2018
3. Сапожников И.В., Каменные кресты предместий Одессы. Ильичевск: “Элтон-2” – “Гратек” – 1999
4. Сапожников І.В., Кам’яні хрести степової  України. Одеса: «Чорномор’є» – 1997
5. Сапожников И.В., Каменные кресты бассейна Хаджибейского лимана. Киев – Луганск – Ильичевск: “Элтон-2” – “Гратек” – 1999
6. Старожитності Причорномор’я. Вип. 2 Одеса – 1995
7. Слюсар Ю., Історичні цвинтарі Школової гори як об’єкт уваги науковців і краєзнавців-аматорів в останні десятиріччя XX ст. та основа подальшого розвитку історичного краєзнавства та пам’яткоохоронної справи на Одещині // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. Одеса, “Астропринт” –  2005
8. Шувалов Р.С., Про що розповів некрополь. Київ — 1992